Національний парк “Глейшер”

У штаті Монтана (Аляска), який є територіальною одиницею Сполучених Штатів Америки, біля кордону з Канадою є місце, яке зможуть по достоїнству оцінити любителі гарних краєвидів та дикої природи. Тут прекрасно буквально все – небо підкуповує своєю виразністю, рослини – насиченістю відтінків зеленого кольору, сніг – ідеальною білизною. Доповнюють картину водоймища зі спокійною водою, яка виглядає більше схожою на поверхню дзеркала і прекрасні гори, які тут ідеально доповнюють картину. Ну і ще один важливий аспект – це красиві і чарівні льодовики. Знайомтеся з головним героєм цієї статті – національним парком Глейшер, який територіально розташувався біля північного краю Скелястих гір. Тому тут переважають осадові породи. Гармонійно картину доповнює численна рослинність. Для більшої точності все ж слід зазначити, що в США знаходиться більша частина національного парку, а його менша частина розташована на території Канади. Канадська частина називається парк Уотертон. Об’єднана ж територія найбільше відома на Землі як парк Уотерсон- Глейшер.

Спочатку хочеться приділити увагу клімату. Для Глейшера характерним є досить тепла зима, під час якої температура тримається на позначці не нижче мінус двох градусів за Цельсієм. Літо тут досить прохолодне і середня температура зазвичай не перевищує п’ятнадцять градусів тепла за Цельсієм. Але слід особливо відзначити той факт, що це середня температура. У цій же місцевості, як, втім, і для інших подібних їй, спостерігається досить значний перепад, коли в горах значно холодніше, ніж в низині. Найсухіші і найприємніші для відвідування місяці – це квітень, травень і червень. Навпаки ж, найбільша кількість опадів випадає восени – у вересні і жовтні. Правда, слід зазначити, що на те, щоб обійти все це, потрібно витратити значну кількість часу. Можливо навіть не один повноцінний туристичний сезон. Адже одні тільки «офіційні» маршрути тут протяглися на 1127 кілометрів.

На різноманітті Глейшера позначається і те, що амплітуда висот тут складає 2100 метрів. Тут можна спостерігати не тільки різні мікроклімати, але навіть і повноцінні клімати – і це на одній території. Так, на західній частині національного парку, на який сильно впливає Тихий океан, переважає м’який і вологий клімат. Для сходу ж більш характерним є різкі перепади температур. Наскільки? Тут можна привести невеликі, але показові дані: в ніч з двадцять третього по двадцять четверте січня 1916 року тут за 24 години температура змінилася на 56 градусів за Цельсієм, впавши з +7 ​​до -49. Важливими в загальній картині є повітря і вода. Ще однією значною перевагою, якою володіє Глейшер, є відмінна якість цих необхідних для людини умов існування. Оскільки в навколишніх районах немає великих населених пунктів, і майже відсутні фабрики і заводи, то тут приємно і легко дихати. Якість води тут оцінено як А-1, що є найвищим рівнем якості на території Монтани. Правда пити її все ж рекомендується обережно, і через кілька абзаців, ми поговоримо з вами, чому ж саме так.

Площа національного парку Глейшер трохи більше чотирьох тисяч квадратних кілометрів. Якщо говорити точніше – то 4101. Це 410,1 тисяч гектарів землі! Тут є і гірські хребти, сотні маленьких і великих озер, водоспади, численні луги і льодовики, які сформувалися багато століть і тисячоліть тому. Ось таке розмаїття на відносно невеликій території. Зараз Глейшер населяють численні тварини і птахи. Люди ж тут з’явилися відносно недавно – приблизно десять тисяч років тому. Першими поселенцями тут були представники індіанських племен. Корінними жителями тут вважаються представники індіанських племен кроу, чорноногих, ассінібойнів, сіу, гровантрів і шайєннів. Європейці ж дісталися сюди тільки на початку дев’ятнадцятого століття (першою була експедиція Кларка і Льюїса). У 1807 році тут побудували форт Мануель, головним завданням якого було служити точкою торгівлі з індіанцями. Уже в 1811 році через ворожість з боку чорноногих форт звернув свою діяльність. Але період розквіту був ще попереду. Згодом тут знайшли поклади золота (в 1858 році), і майже безлюдна територія швидко перетворилася в густонаселену і жваву місцевість. На щастя, знайшлися ентузіасти, які змогли переломити хід історії і вберегли територію Глайшера від її перетворення в територію хутрового промислу і золотоносної жили.

У 1910 році ця місцевість отримала статус національного парку. Приблизно в цей же час і почався розквіт туризму. Відповідна інфраструктура з’являлася досить швидко і на даний момент тут існує близько 300 споруд. Повноцінно ознайомитися з цим місцем можна тільки починаючи з травня і закінчуючи вереснем. Побувати тут можна і в інші пори року, але тоді існують досить значні і жорсткі обмеження. Глейшер привертає до себе значну кількість прихильників екологічного туризму. Найбільший інтерес тут представляють льодовики, оскільки намітилася тенденція їх зникнення через зміни в кліматі. Так, на даний момент можна оцінити приблизно три десятка льодовиків. Може скластися враження, що це вельми непогано – але у відносно недавньому дев’ятнадцятому столітті їх було півтори сотні! Саму ж назву парку можна перевести як «Льодовик». Наймасивніші льодовики досить сильно впливають на формування місцевих пейзажів. Що ж, слід прийняти процес зникнення як даність, бо дослідники цього місця як один твердять, що танення на цей момент часу зупинити неможливо. За деякими оцінками, останній льодовик може розтанути вже в 2020-2030 роках. Хоча, цілком можливо, що деякі залишаться на своїх місцях – адже прохолоду прилеглих водних мас ще ніхто не відміняв.

Льодовики ж посприяли і створенню сучасних форм місцевості. Те, що ми бачимо зараз, Природа почала створювати приблизно 12 тисяч років тому. Німими свідками тих часів є кари, троги, прильодовикові озера та інші формування. До речі, через цілий ряд особливостей тут періодично то холоднішає, то теплішає. Зараз проходить «тепла» частина циклу. Останнє похолодання (також називається малим льодовиковим періодом) було тут приблизно з 1550-х і по 1850-і роки. Тоді характерним було збільшення площі льодовиків. З огляду на сформовані негативні тенденції, з 1980-х років льодовики почали систематично вивчатися. Цей процес триває і досі. Кінцевий результат відступу льодовиків спрогнозувати повністю досить складно. Але є всі підстави вважати, що в екосистемі Глейшер постраждають тварини і рослини, які перебувають в сильній залежності від холодної води. До того ж, обміліють річки і струмки, і знизиться рівень ґрунтових вод. І на довершення – збільшитися ймовірність виникнення лісових пожеж, які мають руйнівні наслідки – далі їх масштаб буде згадано.

Досліджувати Глейшер можна як пішки, так і на транспорті. Найбільш популярним і одночасно охоплюючим є маршрут «Дорога до сонця» протяжністю в вісімдесят кілометрів. Починається він з низів національного парку, а закінчується на висоті в два кілометри над рівнем моря. Його кінцева точка – перевал Континентальний. Хоч це і відносно коротка подорож, але вона дозволяє побачити безліч чудових краєвидів, над кожним з яких потрудився творець під ім’ям Природа. По цьому маршруту можна пересуватися і на автотранспорті. Але найкращі, найчарівніші та найчудовіші види можна побачити тільки з пішохідних стежок. У Глейшері прокладений і водний маршрут пересування. Пересуваючись на теплоході, можна в подробицях розглянути льодовики, кожен з яких має свій неповторний колір і малюнок. Якщо пощастить, то можна побачити і почути, як від прибережного крижаного масиву відколеться брила льоду. При цьому вони видають гучний звук, які можна сплутати з потужним пострілом і падають зі сплеском в воду. Правда надмірно близько до льоду не підходять через надзвичайно високу небезпеку. Цей недолік з лишком компенсують екскурсії на легких літаках і гелікоптерах.

Для зручності відвідувачів пропонується значний вибір серед численних споруд. Так, тут в мальовничих місцях зведені туристичні комплекси, в які включені готелі, ресторани, кафе і зони відпочинку. На найбільшому озері Макдональд в Глейшер побудований одноіменний один з найстаріших представників будівель подібного роду. Причому в загальному архітектуру витримують таким чином, щоб він доповнював красу навколишньої місцевості, виступаючи чудовим доповненням. Досить цікава архітектура і у комплексу, що розташувався біля східного берега озера Свіфткаррент. Але все ж, милуючись архітектурними шедеврами, тут мало хто проводить час. В основному люди сюди прибувають щоб здійснювати піші, кінні, водні і повітряні прогулянки, а також поїздити на екскурсійному автобусі по чарівним місцям національного парку і помилуватися чудовими видами, до яких тільки можна дістатися, використовуючи чотириколісного коня. Адже головне, що приваблює численних туристів з усіх кінців світу – це чудові краєвиди. З цього випливає і закономірна особливість – чим далі від місць скупчення людей ви готові відправитися, тим менше багатолюдно буде і можна буде насолодитися красою цих місць в тиші та спокої. У такому випадку слід бути готовим долати значні відстані.

Різноманітність цього місця видно практично в усьому, навіть у висоті. Так, в Глейшері існує досить багато низин, є і височини в тисячу метрів і гірські вершини, висота яких перевищує три тисячі метрів. Інтерес становлять і наявні тут вапнякові скелі і водоспади. Сказати точно, скільки тут є озер не беруся, але, ймовірно, їх число не менше семи сотень, правда власні назви є тільки у 131 з них. Це місце стало своєрідною Меккою для численних фотографів, які прагнуть закарбувати в фотографіях тутешню красу. Всього ж помилуватися місцевою красою приїжджає близько двох мільйонів чоловік в рік. Відвідують це місце і заради активних видів відпочинку на кшталт риболовлі. Правда при вільному переміщенні потрібно бути обережним, оскільки тут водяться досить небезпечні ведмеді грізлі.

До речі, про місцевих жителів світу флори і фауни майже нічого не було розказано, а це велике упущення, яке необхідно виправити. На даний момент на території парку виявлено 1132 видів рослин. Вони служать біологічної основою для існування 3 видів плазунів, 6 видів земноводних, 260 видів птахів і 62-х видів ссавців. Крім них водні ресурси Глейшер населяє 23 види риб. Крім згаданих вище ведмедів грізлі тут можна зустріти ще й барибал, снігових кіз, канадських рисей, лосів, товсторогів, росомах і безліч інших видів. Їх існування назвати зовсім безпроблемним не можна – людська активність такого масштабу все ж не дуже позитивно відображається на їх житті. Проблем додають і різні непередбачені і сумні події. Так, в 2003 році були дуже сильні лісові пожежі, внаслідок чого постраждало майже 13,5% всього парку. Але все ж це не можна сприймати однозначно погано. Зараз лісові пожежі більшістю вважаються чимось безумовно поганим для природоохоронних територій, але це питання спірне. Так, якщо деревина не згорає, то накопичується багато мертвих дерев, що гниють і розкладаються. При згорянні ж швидко «звільняються» мінерали, необхідні для розвитку багатьох рослин і, відповідно, тварин. Тому широко використовується практика управління пожежами: ті з них, до створення яких причетна людина, усуваються повністю. Якщо ж пожежа виникла через природні причини, то вони аналізуються і дії по усуненню залежать від їх масштабу і залежно від ступеня небезпеки, які вони представляють для будівель і людини. До цього процесу залучають і місцевих жителів з прилеглих районів. Так, повалені і сухі дерева намагаються швидко транспортувати з околиць людських осель, а самі будівлі намагаються робити якомога більш вогнестійкими. Також є система оповіщення, завдяки якій швидко сповіщають відвідувачів парку і місцевих жителів про виниклі осередки вогню. В середньому за рік фіксують близько 14 пожеж, під час яких вигорає двадцять квадратних кілометрів лісу. Для порівняння – під час згаданої раніше пожежі в 2003 році вигоріло 550 кілометрів квадратних території.

Зараз давайте поговоримо про внутрішні водні ресурси. Найбільш довгим, великим і глибоким є раніше згадане озеро Макдональд. Невеликі озера можна знайти, як правило, в чашоподібних поглибленнях рельєфу, що сформувалися внаслідок діяльності льодовиків. У них не завжди однаковий колір. Найбільше в цьому плані виділяються Аваланчі і Крекер. Їх особливістю є наявність непрозорого бірюзового кольору води. Чому все саме так? Такий ефект виник через льодовикові наноси. Слід зазначити, що покупатися в теплій водичці не вийде, оскільки озера Глейшера холодні – їх температура біля поверхні не часто перевищує позначку в 10 градусів тепла за Цельсієм. До честі озер слід зауважити і їх навдивовижу чисту воду. Правда через значну нестачу мікроскопічної органіки фільтрація рідини при попаданні в неї забруднювача відбувається дуже повільно. Говорячи про внутрішні водні ресурси не можна обійти увагою і водоспади. Всього їх налічують близько 200, але в посушливу погоду багато хто з них пересихає. Висота найвищого водоспаду становить 150 метрів.

Осадові гірські породи, з яких і сформована територія парку, закінчили своє формування приблизно 800 мільйонів років тому. Хоча перші провісники такого розвитку подій з’явилися вдвічі раніше – приблизно 1,6 мільярда років тому. Тоді тут було мілководне море, а самі породи розташовувалися західніше на 80 кілометрів, ніж зараз. Таке зміщення відбулося під час формування Скелястих гір – приблизно 170 мільйонів років тому. Одним з найпрекрасніших і виразних свідчень таких процесів є ізольований пік, який відомий як гора Чіф. Вона височіє над Великими рівнинами на 800 метрів над рівнем моря. Всього ж на території Глейшера є понад 6 вершин, висота яких перевищує 3 тисячі метрів. Національний парк являє найбільшу цінність для геологів завдяки тому, що тут надзвичайно добре збереглися скам’янілості, які дозволяють якісно вивчати історію Землі. Тут є 6 видів строматолітів, яким приблизно 1 мільярд років – це найцінніша знахідка!

Ух, скільки матеріалу вже було написано! І ще залишилося розповісти про місцеву флору і фауну. Спочатку почнемо з рослинності. З часів, коли сюди дісталися перші європейці, майже всім рослинам (та й тваринам) пощастило вижити та зберегтись. Всього тут налічують 1132 вида рослин. На території Глейшера можна зустріти і хвойні, і листяні ліси. Серед перших найчастіше зустрічаються ялини, ялиця, сосни і модрина. З листяних лісів можна зустріти численні тополі і осики. Через те, що на заході випадає більше опадів і зими там значно м’якіші, ніж на сході, то ліси тут густіше, а дерева – вищі. У високогір’ях можна навіть зустріти ареали гірської тундри, де можна знайти відносно небагато трав’янистих видів рослин, що можуть виживати в умовах майже цілорічної присутності снігу (так, він тут лежить дев’ять місяців на рік). З усього розмаїття рослинності тут є 30 видів ендеміків. Виростають вони або виключно на території Глейшеру, або ж в прилеглих до національного парку лісах. Ліс на цій території можна поділити на кілька умовних зон, у кожній з яких переважають певні види дерев. Так, на північному заході і заході найчастіше можна зустріти ялицю і ялину. А ось на південному заході найчастішими представниками рослинності є тсуга і туя велетенська. На сході ліс являє собою суміш сосен, ялин і ялиць. Найгірше справи у рослинності йдуть в білокорої сосни. На даний момент близько 30% представників цього виду загинуло через вплив грибка-паразита. Решта дерева теж заражені і, на жаль, повільно гинуть. Всі спроби вилікувати грибок не увінчалися успіхом. А від існування цих дерев залежить можливість жити тут американських кедрівок і білок. Тому, можна зробити припущення, що найближчим часом видове різноманіття цієї місцевості може значно зменшитися.

Слід було ще на початку статті згадати про те, що символом парку вважається сніжна коза. Але, краще надолужити це упущення трохи пізніше, ніж взагалі забути про нього. В цілому ж, різноманітність тварин тут за останні кілька століть майже не змінилася (хіба що зникли бізони та лісові карибу). Завдяки тому факту, що це майже не потривожена екологічна система, вона становить значний інтерес для біологів в питанні вивчення тварин. Правда, слід зазначити, що ще два види знаходиться під загрозою зникнення – це канадська рись і грізлі. Але все відносно. Ось, наприклад, чисельність грізлі коливається на позначці в 300 представників. Потенційно, це мало. Але справа в тому, що це їхня нормальна історична чисельність на даній території! Незважаючи на це, вони все ж вважаються вимираючими. Попри те, що вони вважаються досить небезпечними істотами, в рік фіксується тільки один-два напади на людей, а з моменту створення Глейшер було зафіксовано тільки десять смертей людей від лап грізлі. Та все ж, хоч статистика і показує досить безпечну картину, слід все ж бути обережніше. Крім раніше згаданих тварин тут ще живуть білохвостий і чорнохвостий олені, койоти, вовки і навіть пуми. З числа дрібніших жителів національного парку часто зустрічаються борсуки, канадські видри, дикобрази, норки, куниці, ільки, кажани і безліч інших тварин – всього 62 види ссавців.

Оскільки тут досить холодний клімат, то на території Глейшера можна зустріти тільки три види плазунів. Два з них належать до садових вужів і ще один – це західний підвид розписної черепахи. Також через холоди тут, як уже раніше згадувалося, тільки 6 видів земноводних. Правда на рибному різноманітності низькі температури не позначаються. Найпоширенішими тут є щука, сиг, харіус, нерки і лосось Кларка. Є правда і зникаючі види, які, якщо будуть спіймані під час риболовлі, необхідно відпустити. Серед таких, наприклад, можна згадати великоголового гольця. І наостанок хочеться згадати про деяких з 260 видів птахів. Тут проживають такі відомі хижаки як беркут, сапсан, білоголові орлани і навіть кілька видів соколів. Близько озер і річок можна помітити каменярку, велику блакитну чаплю, канадську казарку, американського лебедя і американську свіязь. При поглибленні в лісові масиви можна зустріти хохлату жовну, віргінського пугача, північноамериканську горіхівку, американську омелюху та чорноголову блакитну сойку. А якщо піднятися в гори, то можна буде побачити ще й гірських в’юрків, і білохвостих куріпок. Правда, чисельність видів пернатих теж змінюється з часом. Найбільш відчутно поменшала кількість північноамериканських горіхівок, оскільки вони гніздяться на білокорих соснах, які, як ми знає, знищуються грибками-паразитами. Ох, ось і розповів я вам, дорогі читачі про те, що ж собою являє це напрочуд гарне і чудово-чарівне місце. Сподіваюся, що у вас буде можливість помилуватися не тільки цим, але і безліччю інших подібних красивих місць. А на цьому хочу подякувати за увагу і попрощатися з вами до наступної зустрічі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *